ПОСТАНОВА від 12.07.2017 р. № К/800/51285/14 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

1

Кадровий аутсорсинг

На будь-якому підприємстві незалежно від напрямку діяльності ведення кадрового обліку є трудомістким процесом. Необхідно постійно відслідковувати зміни в трудовому законодавстві та враховувати нововведення при веденні діловодства в частині особистих справ штатного персоналу установи, фірми, організації, компанії тощо

2

Акт виконаних робіт по формі КБ2 і КБ3

Акт виконаних робіт - це первинний документ підписується між Підрядником, які виконали будь-яку частину робіт за поточний місяць і Замовником.

3

Підготовка кошторисної документації для участі в тендері

Розробка кошторисної документації для участі в тендері виконується за обсягами робіт і з урахуванням вимог викладених в документації конкурсних торгів.

ПОСТАНОВА
12.07.2017 р.
№ К/800/51285/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого — Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Борисенко І. В., розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 у справі N 809/1201/14 (N 6303/14) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді — Шипуліної Т. М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія встановила:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення за N 0000332203 від 15.04.2013 та N 0000342203 від 15.04.2013.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області 06.10.2014 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.10.2014 прийняв її до свого провадження.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

На обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема підпунктів 14.1.36, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1, 200.4 статті 200, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 до 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 01.04.2013 N 2699/22-3/05495259.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 204396,00 грн. у тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 135629,00 грн. за 4 квартал 2012 року в сумі 68767 грн. а також пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 300772,00 грн. у тому числі по періодах за жовтень 2011 року в сумі 442,00 грн. за лютий 2012 року в сумі 300330,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 15.04.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: N 0000332203, яким визначено грошові зобов’язання з сплати податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 255495,00 грн. у тому числі 204396,00 грн. за основним платежем та 51099,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та N 0000342203, яким визначено грошові зобов’язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 451158,00 грн. у тому числі 300772,00 грн. за основним платежем та 150386,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем у лютому 2012 року валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання у ТОВ «Агростильплюс» макухи соняшника, українського походження в кількості 1410 тон загальною вартістю 1801980,00 грн. які вважає безтоварними, а також віднесення до податкового кредиту 441,67 грн. на підставі копії податкової накладної.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агростильплюс» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договором купівлі-продажу, актом прийому-передачі N 1 від 29.02.2012 (а. с. 65) згідно якого позивач прийняв від ТОВ «Агростильплюс» на умовах EXW Інкотермс (Миколаївська область, Баштанський район, с. Христофоровка, вул. Приінгулецька, 82-а) 1410 тон, рахунком-фактурою (а. с. 67), видатковими та податковими накладними (а. с. 68-69), платіжними дорученнями. Зазначені господарські операції відображені позивачем в відомостях аналітичного обліку по рахунках 701, 702, 703, 712, 719 791.

Судами також встановлено, що в подальшому придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме реалізовано нерезидентам згідно договору комісії N 1/02 від 16.02.2012 укладеного позивачем з ТОВ «Гермес Агро» (а. с. 78-90), що свідчить про намір позивача отримати економічний ефект у результаті проведених операцій.

На момент вчинення спірних операцій ТОВ «Агростильплюс» було зареєстровано в установленому законом порядку та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов’язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов’язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань податкового органу як на підставу неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту на відсутність документів, які б свідчили про транспортування продукції, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв’язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій, крім того за умовами договору з ТОВ «Агростильплюс» поставка відбувається на умовах EXW Інкотермс (Миколаївська область, Баштанський район, с. Христофоровка, вул. Приінгулецька, 82-а) і з цієї адреси товар переданий комісіонеру.

Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за операціями з придбання у лютому 2012 року товару у ТОВ «Агростильсплс» є правильним.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.04.2013 N 0000342203 повністю, незважаючи на те, що завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на суму 441,67 грн. внаслідок формування цього показника за світлокопіями податкових накладних виписаних ТОВ «Пром Альянс» позивачем визнається та в цій частині податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржувалось, то судова колегія вважає їх помилковими. Посилання судів що розрахунок сум належного до сплати податку на додану вартість та визначення сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), що підлягають сплаті до бюджету за кожним з порушень належить до дискреційних повноважень органу державної податкової служби, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі є помилковим.

Дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень полягають саме в виборі одного з юридично допустимих рішень, що кореспондується з конституційним принципом, закріпленим в статті 19 Конституції України, відповідно до якого, орган державної влади зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Підміною органу виконавчої влади можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу. У даному випадку податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення та визначено платнику грошове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 300772,00 грн. основного платежу, у т. ч. 442,00 грн. — сума завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, внаслідок формування цього показника за світлокопіями податкових накладних виписаних ТОВ «Пром Альянс», що позивачем визнається. Тобто в цій сумі донарахування відповідачем податкових зобов’язань є правомірним, а тому податкове повідомлення-рішення підлягало залишенню в силі в цій частині. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав та інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 225, 230, 231, частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 у справі N 809/1201/14 (N 6303/14) змінити в частині задоволення позову про визнання повністю протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення N 0000342203 від 15.04.2013. В цій частині позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення N 0000342203 від 15.04.2013 в частині збільшення сум грошового зобов’язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» за платежем податок на додану вартість на суму 300330,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 150165,00 грн.

В іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 — 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.